Животное на вес золота

Хутро люди почали носити ще до того, як винайшли вогонь. Тоді у них не було вибору – інших матеріалів, крім шкір та хутра, не знали. Нині вибір маємо величезний, але все одно найбажанішим залишається одяг з хутра. Можливо, через те, що далеко не кожен може собі дозволити шубку з песця чи норки. Не кажучи уже про шиншилову. Саме через високу вартість хутра ферми, які займаються вирощуванням хутряних тварин, – бізнес вельми прибутковий, хоча й не надто популярний в Україні.

Львів’янин Орест Стахів займається вирощуванням шиншил недавно. Раніше він займався рекламним бізнесом, але з часом великі рекламні фірми почали витісняти з ринку дрібних гравців, тому чоловік вирішив зайнятись чимось принципово новим.

«Тривалий час займався «купи-продай», як більшість у нашому регіоні. Зараз мені цікаво щось виробляти. Але щоб запустити якесь виробництво, потрібні дуже великі кошти, – каже Орест Стахів.– Вдома на той час мав дві шиншили – тваринки виявились невибагливими у догляді, хоча в хаті погризли все, що могли». Тоді він вирішив зайнятись розведенням шиншил, але уже не як кімнатних тварин, а для хутряної галузі.

«У нас ця ніша поки що не заповнена. Шиншиловодство цікаве ще й тим, що більшість хутряних фірм в Україні займаються вирощуванням норки. У нас є з десяток великих ферм, які вирощують шиншил, та ще з п’ять сотень любителів, які тримають по дві-три сім’ї і збувають шиншил у зоомагазини, – каже підприємець. – У Голландії, Великій Британії, Данії, Греції та інших країнах Європи має великий вплив партія зелених. У багатьох країнах Європи прийняли закон, що з 2018-20 років вирощування тварин для хутряної галузі, зокрема шиншил, мають закрити. Тому багато власників хутряних ферм переносять свої господарства у Східну Європу – Білорусь, Росію, Україну, а також Грузію, Казахстан. По-перше, тут дешева робоча сила, партія зелених сюди прийде нескоро, тому тут непогані умови для розвитку галузі. Ціни на хутрові вироби уже протягом десяти років не падають. Проблем зі збутом шкурок немає».

Справжня шиншилова шуба коштує щонайменше 10 тисяч доларів. Ціна шиншили залежить від кольору та статі (самки коштують дорожче за самців). Загалом ціни коливаються від 300 гривень (так дешево продають лише у зоомагазинах як домашніх улюбленців). Найдорожчі тваринки коштують до 3000 євро. Традиційні шиншили – сірі. Проте на фермах вирощують білі (їх найбільше закуповує Греція та Італія), бежеві та чорні (вони найпопулярніші у Росії). Дуже рідко зустрічають біло-рожеві шиншили, чи з фіолетовим відливом.

Зараз на фермі Ореста Стахіва живе близько трьох сотень шиншил. За мірками України – це немало. У Європі середньостатистична ферма – дві тисячі штук. Тварини живуть у спеціальних клітках, які поєднані так, що самець може відвідувати кілька самок, натомість самка зі своєї клітки вийти не може.

Попри те, що шиншила має найгустіше хутро серед усіх інших тварин (15 тисяч ворсинок на квадратний сантиметр), вона практично не линяє. Їсть мало. На день одна тварина з’їдає столову ложку спеціального корму (перемелена та гранульована суміш з пшениці, кукурудзи, ячменю, вівса, соняшникового насіння і сухих трав). Кілограм такого корму коштує 4 гривні. Крім того, пухнастикам дають вітамінізований корм – сухе яблуко, морква, сіно, плоди шипшини. Загалом на харчування однієї тварини йде 10-11 гривень на місяць. Догляд – мінімальний – насипати корм, перевірити, чи у всіх є вода, раз на тиждень чи на 10 днів поміняти стружку. З цією роботою Оресту Стахіву допомагає менший брат, який навчається в одинадцятому класі.

Висока вартість шиншил, порівняно з відносно дешевим утриманням, пояснюється тим, що тварин важко розводити. Ці гризуни народжують мало – в середньому двох-трьох дитинчат тричі на рік. Майже половина потомства вибраковується – за якістю хутра, фізіологічними показниками (ніс обов’язково має бути приплюснутим, вуха – маленькими, на певній відстані один від одного, хутро на спинці має бути максимально темним, на животі – світлим). Тваринам, які не пройшли «фейс-контроль», пощастило – вони потрапляють у зоомагазини. Решту тварин продають як племінних або на хутро.

«Якби шиншил було легко розводити, вони не були б такими дорогими,– каже Орест Стахів. – Проблема ще й у тому, що у нас немає якогось об’єднання чи асоціації шиншиловодів, щоб можна було спільно вирішувати проблеми. Скажімо, європейським фермерам значно легше возити свої шкурки на аукціон у Данію, ніж нам. У нас перевезти хутро через митницю – величезна проблема. На заході фермери між собою обмінюють тваринок і таким чином покращують селекцію – у нас нічого цього немає. Величезна проблема з ветеринарами. Якщо не дай Боже якась тваринка померла, у нас паніка: не знаємо, що робити. У Львові є може зо три ветеринари, які можуть принаймні проконсультувати. Решта кажуть: «Що це ви мені принесли, я вперше таке бачу». Зробити аналіз, від чого тварина померла, – нереально. Можуть лише сказати, що вона померла не від миш’яку. Але це я і сам знаю – не сиплю ж їм ціанистий калій. Ще одна проблема – вичинка шкурки. В Україні є лише декілька людей, які якісно вичиняють шкурки. Кому-небудь не віддаси таку цінну шкурку, адже неправильна вичинка перекреслить усю твою роботу. Виправка однієї шкурки коштує 5 доларів, але з тобою починають працювати, якщо ти маєш щонайменше 100 шкурок. За менші партії навіть не хочуть братися, а це ускладнює роботу дрібних шиншиловодів».

Як правило, шкурки продають на експорт. В Україні є лише дві фірми, які закуповують шиншил: українсько-італійська MIDO-International та українсько-голландська ТИКАФЕРЛЮКС.

http://archive.wz.lviv.ua/articles/98011

13.09.2011