Прибуткові гризуни

Вирощуючи дороге хутро, львів’янин набив чимало гуль, проте розведення шиншил вважає перспективною справою і шукає однодумців

За підрахунками іноземних фахівців, на гризунах можна отримувати 400% прибутку. Їдять мало (столову ложку на добу), місця займають мало (на 15 кв. метрах можна розмістити до ста гризунів), а хутро вважається одним із найдорожчих у світі – за одну шиншилову шкурку дають 45-100 доларів. З чого варто розпочинати власну справу початківцю і до яких труднощів потрібно бути готовим, розповів власник шиншилової ферми львів’янин Григорій Стахів.
Розведенням екзотичних гризунів Григорій займається шість років. Починав із 10 сімей (сім’я – це такий собі гарем, один самець і 4 самки). А нині на його фермі мешкає понад 130 таких родин. Але, за словами підприємця, поки він піднявся, довелося набити чимало гуль.
– Я мріяв про сімейний бізнес. Коли шукав ідеї для нього, натрапив на матеріали про шиншилові ферми. Скрізь писалося, яка це вигідна справа – фінансових і фізичних затрат мінімум, а прибутки просто казкові, – розповідає Григорій. – Про труднощі тоді ніхто не попередив, ніби їх взагалі не існує.
Львів’янин вклав у нову справу всі заощадження, які мав на той час. За ці кошти зробив косметичний ремонт у приміщенні, де планував тримати гризунів, закупив клітки, годівниці, поїлки, ще й запасся матеріалами для виготовлення додаткових кліток, бо планував поступово розширювати ферму. Придбав племінних тваринок. Ферму підприємець розташував у 20-метровому підсобному приміщенні власного приватного будинку.
Справа йшла добре, аж поки не постало питання збуту Григорію довелося шукати його самотужки, і виявилося, що в Україні з цим величезні проблеми. Є лише два варіанти: найпростіший – продавати шиншил як декоративних домашніх тваринок на зооринку та до зоомагазинів, другий – здавати на шкурки.
– Я пішов найпростішим. Два тижні обдзвонював усі зоомагазини України, пропонуючи свій товар, – згадує підприємець. – За звичайну сіру двохмісячну шиншилку пропонували від 170 до 250 гривень. За кольорові (бежеві, біло-сірі, сріблясті) давали більше – від 400 до 550 гривень, бо вони поступаються сірим у розмноженні. Якщо стандартна сіра самка за рік народжує 7-8 дітинчат, то кольорова – 2-3.
Тож враховуючи, що утримання одного гризуна обходиться приблизно в 20 гривень на місяць, дохід виходить фантастичний. Але мінус полягає в тому, що ринок збуту нестабільний: ніхто щодня не купує цих домашніх тваринок.
За словами Григорія, здавати тварин на шкурки – більш стабільний прибуток. Середня вартість однієї шкурки 45 доларів. За підрахунками підприємця, невеличка ферма (до ста сімей) лише на шкурках може давати прибутку до 20 тисяч доларів на рік. Але й тут є свої нюанси: потрібно самому вичиняти шкурки або брати на роботу того, хто це робитиме. До того ж вигідно здавати тваринок великими партіями.
– Майстрів вичинки в Україні дуже мало, а якість хутра на 70% залежить саме від якості виконання такої роботи. Певний час ми вичиняли шкурки аж у Польщі, – говорить Григорій.
До речі, у Польщі вирощування шиншил поставлене на конвеєр. Там є навіть спеціалізований завод, де вичиняють шкурки цих гризунів. А дрібні фермери, які беруться за розведення шиншил, доки не стануть на ноги, отримують дотації від держави.
Хутро поляки збувають в Італію, а тушки – до місцевих ресторанів. Страви з шиншил вважаються делікатесними. Українські кухарі до такої екзотики не готові, як, власне, і вітчизняні дизайнери – не ризикують братися за цінне хутро. Щоб пошити шиншилову шубу, потрібно понад сотню шкурок, тому й коштує готовий виріб щонайменше 30 тисяч доларів. Вітчизняні модниці, як правило, їдуть за таким товаром до Греції чи Італії.
– Наш товар готові брати італійські та грецькі брендові компанії з пошиття хутрових виробів, але потрібні партії від 100 шкурок, – пояснює підприємець. – В іншому випадку представникам закордонних брендів немає сенсу їхати в Україну: не вигідно, адже в нас свої вимоги щодо перевезення такого товару через кордон.
Самотужки таку велику партію підприємець запропонувати не може, тому почав шукати фермерів-колег.
Григорій каже, якби зараз розпочинав справу, діяв інакше. Перш ніж вкладати гроші, визначився би з ринком збуту. Адже саме від цього залежить, скільки і яких шиншил потрібно розводити.
– Якщо ферма поблизу великого міста, то однозначно є сенс орієнтуватися на зоомагазини і розводити кольорових шиншил. Якщо далеко – на вирощування сірих, і відразу шукати того, хто забиватиме і вичинятиме шкурки.
Більше того, за словами Григорія, потрібно знати, які саме шиншили ціняться на ринку, щоб розуміти, за якими критеріями відбирати поголів’я. Підприємець радить звертати увагу на ворс – він має бути густим і однакової довжини. Вушка – маленькими, а відстань між ними – максимально великою, мордочка – приплюснутою, як у кролика.
– І ще варто звернути увагу на колір хутра. Має бути чітка межа між сіреньким бочком та біленьким черевцем. Інакше можуть продати все, що завгодно, – застерігає шиншиловод.
Незважаючи на набиті гулі, Григорій зберігає оптимізм і бажання продовжувати свою справу. Чоловік мріє про пошиття хутряних виробів під власною торговою маркою і зараз шукає не лише однодумців-шиншиловодів, а й креативних дизайнерів.

Марина Шепотило

За все життя — харчів на 170 гривень

Зазвичай шиншили живуть у металевих клітках, обладнаних поїлками та спеціальними ванночками. Виявляється, ці гризуни дуже охайні і раз на день приймають пісочний або пиловий душ. До того ж такі процедури покращують якість хутра.
Ані кондиціонерами, ані обігрівачами, на відміну від колег, Григорій свою ферму не обладнав. За словами підприємця, шиншили можуть спокійно переносити температуру від 14 до 24 градусів.
– За добу одна доросла шиншила з’їдає 30-40 грамів комбікорму (це столова ложка з гіркою). Можна додати ще чайну ложку суміші різних зернових (пшенична крупа, ячмінна, манна, вівсяні пластівці, зерна соняшника), – розповідає Григорій. – Двічі на тиждень даю сіно, воно допомагає нормалізувати травлення, і ще двічі на тиждень – «десерт», тобто яблуко і моркву. За моїми підрахунками, протягом життя, а воно триває 8-9 місяців, один гризун «споживає» 170 гривень.
Цікавий момент: за 2-3 тижні до забою шиншилу «садять» на дієту – до її раціону входить лише суха трава і комбікорм. За словами Григорія, до таких заходів вдаються, щоб зменшити жировий шар під шкірою. Адже чим менше жиру, тим легше вичиняти шкірку.
– Єдине, за чим потрібно добре пильнувати, – вода. Вона має бути чистою і якісною – або джерельною, або кип’яченою.

 

http://ridneselo.com/node/1770